Вернуться на страницу

Comments: 7

  1. 2016-09-04 в 16:16:32 | Аноним

    Дякую мене таким досита нагодувала шкільна христоматія.

    Так фентезі з національним колоритом потрібно. навіть більше КОНЧЕ НЕОБХІДНО ТУТ І ЗАРАЗ!

    Але не таке.

    Потрібен наш "Мисливець та снігова королева" чи наш "Ведзмін".

  2. 2016-09-05 в 12:25:25 | Квінта

    Написано майстерно, гарна стилізація, нагадало початок жіночої фентезі "Темної сторони..." Дари Корній. Її я тоді кинула, бо не витримала потік рожевих соплів. Ваш твір, авторе, дочитала, бо він коротший. Знаю, що у жанру багато шанувалиників, тому свого читача ви знайдете.

    Якщо оцінювати з технічної точки зору, то сильне оповідання з атмосферою, ідейною кульмінацією та приємною мовою. (тільки не зрозуміла, чому Ґава кинулася спочатку на хлопця, а не на дівчину, по яку вона приходила).

    Якщо ж оцінювати з суб'єктивних вподобань - не моє воно. Та все одно успіхів! smile

  3. Квінта, дякую. Ви мене дуже надіхнули своїми словами. Особливо стосовно атмосферності та мовної майстерності. Та я поки не планую далі саме в цьому жанрі творити, це, скоріше, експеримент.

    Стосовно вашого питання, чому першим хлопець: ревнощі, плюс явно слабший супротивник.

    Аноним, погоджуюсь, що нам багато чого потрібно. Проте все це одразу, без експериментів та пошуків не з'явиться. Тим паче - в обсягах Відьмака.

  4. Початок такий чарівний і милий. Ці всі пестливі закінчення слів, які мало де пасують, тут якраз дуже доречні. Хороша стилізація під «Кайдашеву сімю»., під «Сватання на Гончарівці» й т.п. Вся ця солодка атмосфера закоханості – це чудово. Це наївно, але так приємно. У той же час друга частина твору пожмакана. Герої нелогічні, як діти кидаються з крайності в крайність. Ніжна Мальва, яка напувала пташа, лишає суперницю згорати живцем. Виявляється такою ж безсердечною відьмою, як її мати. Мені не сподобалася кінцівка не через її трагізм, а через те, що доброта гг була лише бутафорією і луснула як мильний пузир. Вибачте, що я така категорична. Просто це розкішний жанр, і я мимоволі порівнювала вашу роботу з класикою. Загалом дякую, що написала саме в такій стилізації. Натхнення вам!

  5. 2016-09-11 в 22:03:06 | Олександр

    Так, саме з класикою. Леся Українка, досі згадую , як напамять вчив останній уривок Лісової пісні. Вибачте, але важче тільки Франка вчити, кошмар просто. Це не фентезі. Це також казочка, з усіма атрибутами і законами казок. І герої казкові, тому і діють гіпертрофовано емоціонально. Все правильно, дуже гарно написано, єдине - я не прихильник цього жанру. Але думаю, свій читач у оповідання буде, бо якісно і красиво написане

  6. Амі, дуже вам дякую за теплі слова. Здається, ви трохи по-іншому сприйняли вихідний задум. Він був скоріше про те, як добра людина від заподіяного їй зла (а його тут було багато: зрада, смерть матері, спроба вбивства) втрачає наївність, яка робила її такою вразливою. Справ в тому, що мені дуже не подобається, як оспівується жертовна позиція у класичній та програмній літературі. Мовляв, якщо тобі чинять зло, все одно потрібно залишатись вразливою "грушою для биття".

    Олександр, межі жанру фентезі достатньо розпливчасті, особливо на стику з казками. Як на мене, занадто похмуро як для чистої казки. Дякую вам за оцінку естетики smile

  7. мені дуже не подобається, як оспівується жертовна позиція у класичній та програмній літературі

    О, з цим я з вами згодна на всі 100. Коли читала «Три долі» Вовчка не могла зрозуміти, як можна бути такими жертовними. Я зрозуміла ваш задум, просто мені не вистачило натиску. Момент коли вона чує «Злата. Наречена моя» дуже маленький. Буквально два три речення. А це переломний момент. Між інь і янь. Був би він більший, детальніший, по-моєму, це було б круто. Це було б схоже на перетікання білого в чорне. А не вимикання лампочки: тут вона хороша, тут погана. Я про це писала. Вибачаюся, що надокучаю)

Вернуться на страницу