42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше. Випуск 16: Андрій Новік

42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше. Випуск 16: Андрій Новік

Thursday, 29 October 2020 г.
Rubric: Спецпроект -> 42 фантасти
Tags: | | | |
Viewed: 194
Subscribe on comments to RSS
42
 
Похмурий день не стане на заваді людям, які люблять читати, і нашому проєкту також. Наступний випуск «42 фантастів» про перші письменницькі досвіди, те, як воно - ходити на каву письменницькою тусовкою та нові підходи по промоції читання. Наш фантаст тижня - Андрій Новік.

 
Андрій Новік - 42український письменник. Інженер-будівельник за освітою. Мешкає у Львові. Пише у жанрах трилер, детектив, наукова фантастика. Автор романів "Аномалія" та "Останній спадок".

 

 Розкажи, за що ти любиш фантастику, та про своїх улюблених сучасних фантастів.
 

 Колись давно, коли був підлітком і тільки починав читати, обожнював фантастику за її широкі можливості, вигадливість та казковість наразі неможливого. Якщо хотілося втекти від буденності, тієї сірої реальності, то фантастичні романи одразу з’являлися під рукою. Пам’ятаю, що починав, мабуть-таки, із Едгара Берроуза. Марсіанський та Венеріанський цикли легко відірвали мене від Землі та кинули, мов шмаття, у вир пригод. Кожен хоч раз мріяв утекти від свого оточення та стати героєм десь на іншій планеті, або в іншій реальності, так? Думки про це мимоволі стають нашими мотиваціями рухатися далі у заданому напрямку, не загинаючись. Якщо коротко, то це хороші історії, які вимушені дивувати читача та розвивати його фантазію.
42
 Проте таким було моє поверхневе враження від цілого літературного жанру, який має десятки течій. Коли виріс, то зрозумів, що дати можливість утекти – аж ніяк не головна та не єдина мета фантастичних творів. Після Едгара Берроуза, Джоан Ролінґ, Орсона Скотт Карда на полиці з’явилися нові автори, які повністю змінили уяву про жанр. Зараз серед улюбленців почесні місця займають Лю Цисінь, Ден Сіммонс із циклом «Пісні Гіперіона», Рей Бредбері та Джордж Мартін. Насправді ж важко виділити когось одного, або навіть кількох, бо майстрів, що здатні змінити мій хід думок, достатньо багато. Саме змінити хід думок, за що і люблю фантастику. Спробую стисло пояснити що і як. Авторові дається безмежне поле можливостей для створення декорацій, жодних обмежень (місто, національність, раса, планета, релігія, час, тощо), у які поміщають головних персонажів та проблематику.

Часто, ця проблематика відображає наявну в нашому суспільстві, і навіть краще та гостріше, за опис у інших літературних жанрах. Проблема має змогу розвиватися у нас на очах, поступово створюючи світ, у якому нам доведеться жити — утопію, або антиутопію оточуючого і внутрішнього світу людини. Наприклад, можна розкласти до деталей конфлікти циклу «The Expanse» Джеймса Корі і побачити ту саму класову чи расову боротьбу, жадобу до ресурсів та влади, і чого це нам коштуватиме, якщо не почнемо змінювати власні думки, а згодом і дії. Фантастика є чудовим інструментом для письменника, аби поколупатися у наших мізках. Вона стане в пригоді й тим, хто шукає відповіді на питання людяності, постлюдяності чи філософії співіснування нашого інтелекту зі штучним (читай Пітера Воттса). У фантастиці є більш ніж все і це прекрасно.

 

 Якщо автор мешкає у Львові, цьому українському Камдені, де кожної осені проходить Форум видавців і у кафе спокійно можна зустріти мало не кожного відомого письменника, то йому легше пробитися до видавців, чи це накладає особливі вимоги?
 

 Не знаю чи можна казати, що у Львові більше письменників, аніж, наприклад, у Києві, але таки так — їх тут чимало. Коли бачишся із друзями по фаху, маєш можливість поговорити про наболіле у сучукрліті, чи нові ідеї до майбутніх романів, це створює певне відчуття, що література — не хобі, а справжня робота-тире-життя, яким можна і хочеться займатися. До прикладу, ми часто контактуємо офлайн із Поліною Кулаковою, Наталією Матолінець, Яриною Каторож, Богданом Коломійчуком та Віктором Янкевичем, з якими навіть створили умовний міжжанровий союз. Разом якось легше обговорювати стратегії по розвитку української літератури, промоції своїх романів, співпраці із видавцями, але на цьому все. Місце проживання та зв’язки з іншими письменниками не дають жодних привілеїв. Перш за все, видання книги — це бізнес. Видавництво вкладає власні кошти у редактуру, верстку, друк, логістику і т.п, а, отже, повинні отримати ці гроші назад, у кращому випадку — заробити в плюс.
42

 Ніхто не видаватиме автора по знайомству, знаючи, що книга приречена на невдачу, тому важливою є спільна праця. Якщо автор/ка хоче, аби текст видали (хай він/вона зі Львова чи будь-якого іншого міста), потрібно до нього віднестися як до проєкту, а найкраще — як до бізнес-проєкту. Така моя порада. До кожної книги треба продумати чіткі кроки з промоції; що зробити, аби вона мала приємний вигляд візуально; бажано опрацювати текст із редактором ще до подачі у видавництво.
 В моєму випадку до наступної книги створюються атмосферні ілюстрації та авторський буктрейлер. Усе це в комплексі дає зрозуміти видавництву, що автор зацікавлений у романі не як у тимчасовому зборі паперу під твердою обкладинкою, яка після виходу в світ просто лежатиме десь на полицях книгарень, а як у проєкті, який постійно розвиватиметься. Це титанічна і важка праця, але мені це подобається. Комусь маркетингова складова може бути не до душі, то раджу звернутися до літагенцій (як от «OVO»), які допоможуть.
 

 Чому промоція літератури та читання не виходить за межі «бульбашки,що вже читає», а нові формати реклами викликають спротив? Розкажи про власні спостереження.
 

 На жаль, така проблема існує і найгірше навіть не в спротиві читачів, а в неймовірно важкій реалізації оригінальних ідей промоції. Зараз видавництва та автори здебільшого зосереджені на роботу з існуючою «бульбашкою», бо вона вже готова, від чого відбувається двосторонній контакт. Виходити за межі «бульбашки» — великий ризик залишитися ні з чим, а в наш час ціна ризикові вкрай висока. Що робити із цим всім робити? «Ми не знаємо, але ми намагаємося» smile
42

 Для пошуку відповіді можна зазирнути в сусідні країни. До прикладу, Варшава заліплена рекламами книжкових новинок, кожен, хто там живе, так чи інакше знає, який трилер/фантастика/драма скоро з’явиться у продажі. Гадаю, потрібно проаналізувати інші «бульбашки» в яких перебувають українці (радіо, телебачення, інста- та ютуб-блогери, реклама в громадському транспорті, тощо) і потужною експансією увірватися зі своїми ідеями. Одним з кращих прикладів, хто скористався позабульбашковим світом, є Макс Кідрук, який долучив до свого роману мобільний додаток, окрім того щороку працює з навчальними закладами та багатьма ЗМІ. Також нещодавнім яскравим прикладом промоції української літератури став проєкт «Literature Illustrated», в якому 12 сучасних письменників взяли участь у пікантній фотосесії для календаря на 2021 рік. Про нього одразу заговорили, але, на жаль, не тільки позитивно. «Письменники повинні брати не торсом», «сором…», «об’єктивація тіла, а не промоція читання» — це кілька реакцій від людей. І я навіть не дуже хочу якось відповідати на це, адже ідея таки спрацювала, календар отримав розголос, багато хто дізнався про нових для них сучасних авторів, що чудово. Але якраз негативна реакція на оригінальні формати реклами читання та обов’язкове інвестування поки стримують видавництва та письменників братися серйозно за таку справу. Чому так? На це багато причин.
42
 Як на мене, це як і не готовність читачів, так і деяких письменників. Доки шановані авторитетні автори дотримуються та пропагандують думку, що наша література це недоторкана вища матерія, яку ніхто не повинен бруднити іншими сферами, або, не дай Боже, сучасними поглядами на розвиток, «читаюча бульбашка» не зростатиме. Література повинна взаємодіяти з кіноіндустрією, музикою, інтернетом, з геть усім. Література повинна не тільки оточити нас, а стати невід’ємною частиною нашого повсякденного життя.