Колонка

Підписатися на цю рубрику по RSS

Колонка наших авторів та цікаві авторські матеріали з мережі.
Прим.: Адміністрація «Зоряної фортеці» може не поділяти думки, вміщені в матеріалі.

Етнографічна рецензія на «Оповідання про мерців»

Вівторок, 13 листопада 2012 г.
Рубрика: Колонка
Мітки:
Проглядів: 1362
Підписатися на комментарі по RSS

Власне, одразу викладаємо рецензію, на яку посилається пані Олеся.

Рецензія
на оповідання О. Гулько-Козій «Оповідання про мерців»
к.і.н., м.н.с. відділу «Український етнологічний центр»
Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології
імені М.Т. Рильського НАН України Ю. Буйських

Перед рецензентом було поставлене завдання виявити ту етнографічну основу (в даному випадку міфологічну), на якій базується сюжет заявленої оповіді та оцінити ступінь її відповідності реаліям української традиційної культури.

До сюжетної лінії з нашого боку немає серйозних зауважень. Однак вважаємо за потрібне звернути увагу автора на деякі неточності та недоречності, що зустрічаються у тексті. Вони стосуються центральних образів оповідання – трьох самогубців. Так, зокрема, на с. 1 автор описуючи місця поховання самогубців зазначає: «…його друзяк ховали лише у ярах й обабіч доріг, що сходилися у перехрестя, або на межі полів», що не зовсім вірно. Самогубців (як правило, саме вішальників, удавлеників та тих, що отруїлися, бо до утоплеників побутувало все ж дещо інше ставлення) ховали також у лісі чи на болоті, поза межами села. Причому це «поховання» носило умовний характер – їх, як правило, не опускали у могилу в землі та не закидали землею (відповідно, їм не робили домовини), тобто не ховали, як всіх інших «хрещених» людей. Їхні тіла закидали гілками й хмизом, пізніше – дошками, різним сміттям. Згадки про такі «поховання» вішальників зустрічаються на території України досі – наприклад, ми особисто фіксували їх у Рівненській та Волинській областях України, а саме – на теренах Західного Полісся. Тобто, жодних насипів та «курганів» над ними не насипали, тому вживання авторкою поняття «курган» (с. 1) по відношенню до могили самогубці є недоречним.

Далі…

Видання «Аеніль»

Четвер, 5 липня 2012 г.
Рубрика: Колонка
Мітки:
Проглядів: 1726
Підписатися на комментарі по RSS

Нарешті дійшли руки нашкрябати трохи про написання і видання мого роману. Оскільки про написання розповідати довше, то почну з коротшої історії видання. Напевне, це може бути цікаво будь-кому хто пише і ще не дуже добре розібрався як же видати українську книжку в Україні.

Я свідомий того, що все написане буде дуже суб’єктивне і може не спрацювати для інших авторів. Адже мій роман міг бути дуже вже хорошим, кращим за середньостатистичну українську художню книжку, або мені могло просто пощастити, або спрацювали ще якісь невідомі мені фактори. Однак я все одно вважаю, тепер вже не тільки теоретично, що будь-який достатньо талановитий і — обов’язково — впертий та наполегливий автор-початківець може видати свою художню книжку в Україні. І це без перемог у серйозних конкурсах, без протегування відомих письменників, без знайомств у видавництвах, і, безперечно, без якихось власних фінансових затрат.

 

 

Далі…

Мистецтво ілюзії (есе)

Середа, 23 травня 2012 г.
Рубрика: Колонка
Мітки:
Проглядів: 2178
Підписатися на комментарі по RSS

Нагадуємо про існування "Авторської колонки"

Цього разу пропонується до уваги есе нашого постійного автора Наталки Ліщинської.

Обговорення вітається

Часто чую зверхнє: «Не люблю ці фентезі-фантастику. Вигадки, брехня!» Як автор, я навчаюся не сперечатися із читачем – він мій цар і бог. Але цього разу кортить перемовитися  з моїм богом…

«Ніякої магії, лише вмілі руки», - жартують фокусники. Лукавлять. Спритні руки, звісно, потрібні й тренувати їх необхідно, проте глядач, котрий бачить лише маніпуляції (manu – рука), часто-густо не замислюється, що рушієм ілюзії є… уява штукаря. Багато ілюзіоністів,  мріючи про славу  Гудіні, який вигадав чимало фокусів, використовують старі трюки. Проте саме в голові факіра зароджується мистецтво ілюзії, там відбувається складна алхімія. Це і є справжня магія, бо руки – лише виконавці. Мозок вигадує, власне він вирішує, який реманент використає, яким чином сконструює фокус, проте глядач побачить, що руки витягнуть потрібну карту з колоди чи звільняться з гамівної сорочки.

Далі…

Людське божество, чорні лебеді й всесвіт (не)можливого

Середа, 7 грудня 2011 г.
Рубрика: Колонка
Проглядів: 1946
Підписатися на комментарі по RSS

Перший з текстів запрошених авторів - рецензія на роман Володимира Єшкілєва «Тінь попередника».

Інна Корнелюк

Кожна порядна й розумна домогосподарка раніше чи пізніше знаходить спосіб – послати до біса свій побутовий реалізм, плиту, миски, фляжки й горнята свого патріарха-господаря. В часи середньовічні цю відьму прирекли б на муки вічні без попереднього психоаналізу й розслідування, та… як бачите, я досі жива! (І буду вічно жити, як заповідала поетеса). Моя істерія або ж історія смішна й трагічна, зате жива: тепер маю свою планету Піфію, мудрих подруг, деякі з них зберегли світлий розум й дожили до 120 років. Ми з тих жінок, про яких пишуть романи і йдуть на подвиги: хоча б заради того, щоб просто переконатися, що такі ще не вимерли. Недавно ми приймали в нашій господі українського письменника Володимира Єшкілєва, це і є той мужчина, який описав нас на грані фантастики (і то наукової) в романі «Тінь попередника». Треба визнати, адепт та ідеолог «станіславівського феномену» зайшов на священну територію, куди ступала нога тільки втаємничених українських літераторів (їх можна порахувати на пальцях однієї руки).

Далі…

«Сирий» текст (Наталка Ліщинська)

Вівторок, 6 грудня 2011 г.
Рубрика: Колонка
Проглядів: 2284
Підписатися на комментарі по RSS

Як народжується текст? У кожного свій рецепт, звичайно. Когось надихнуть картини улюбленого художника чи пісня, випадково почута дорогою на роботу. У інших все починається з дискусії: чужі аргументи, свої – і ось кортить довести, що саме ти маєш рацію, а співрозмовник – ні. Ще хтось, скажімо, жуючи пиріжка, раптом помічає предмет або живий об’єкт. І зненацька перед очима починає розгортатися кінострічка, яка трансформується у текст, а потім, можливо, знову в фільм (раптом Спілберг зацікавиться).

Далі…