Колонка

Підписатися на цю рубрику по RSS

Колонка наших авторів та цікаві авторські матеріали з мережі.
Прим.: Адміністрація «Зоряної фортеці» може не поділяти думки, вміщені в матеріалі.

...Тому і їхав до Івано-Франківська з передчуттям чогось незвичайного, казкового. Так воно і сталося. Станиславів зустрів снігом і березень раптово змінився січнем. Так і хочеться процитувати Аркадія Штипеля: «Зимно». А від себе додати — навіть дуже. Але погода не змогла завадити теплій і дружній атмосфері та спілкуванню.

Фестиваль виявився дійсно міжнародним — чудовий готель «Надія» радісно прийняв літераторів із України, Росії, Швейцарії.

На доповідях зупинятися не буду, про них вже сказала Лариса Іллюк. Повторюся, що були вони досить цікавими, особливо зацікавила доповідь Марії Галіної про посмерття в літературі.

Одними доповідями конвент не обмежився і учасники мали змогу потрапити до Карпат. Шкода, що погода не дозволила відвідати Бубнище, але поїздка на «Карпатському трамвайчику» стала чудовою альтернативою, про яку, певно, ніхто ніфіга-ніфіга не пошкодував, за що безмежна подяка пану Любомиру Яцківу. Подорожувати Карпатами під запальні бойківські мелодії, відчути на собі магію Карпат було чудово. Спробували і води з Карпатських джерел, з якої виготовляють мінеральну воду «Нафтуся» та горілку «Мороша». Відчули на собі і бойківську гостинність, з відварною картопелькою, помідорчиками, сальцем, та напоєм з дуже цікавою, колоритною назвою. Врешті, спробували смачнючого карпатського чаю.

Також дуже цікавою видалася екскурсія Івано-Франківськом. Чудове місто з надзвичайно цікавою історією та культурою. Пам’ятники, храми, костели, старовині кам’яниці, барельєфи і звичайно ж ковальські шедеври. Особливо вражений був йдучи «стометрівкою», коли з-поміж дерев виріс сталевий дуб з гойдалкою. Торгівельно-розважальний центр, відбудований на одному із бастіонів Станіславської фортеці вразив неймовірно. Величезна подяка гіду — пану Івану Бондарєву за цю незабутню екскурсію.

Отже, фестиваль вийшов чудовим. Величезна подяка Віктору Вітоняку, Володимиру Єшкілеву, Марії Мицкей, Наталії Щербі та іншим за організацію конвенту; Олегу «Скаю» Сіліну та Сергію Торенку за організацію платформи для конкурсу; учасникам та гостям за тепле і дружнє спілкування.

Ще раз вітаю переможців конкурсу.

Сподіваюся на нові зустрічі.

22-24 березня 2013 року в Івано-Франківську відбувся ІІ міжнародний фестиваль метареалістичної літератури «Карпатська Мантикора». Хоча, правильніше було б, певно, сказати 40-42 лютого — зима направду лютує… Втім, це аж ніяк не позначилося на теплій атмосфері фестивалю.

 

Цікаві доповіді, екскурсії, нові знайомства і неформальне спілкування — фестиваль направду вийшов чудовий, за що велика подяка усім його організаторам, натхненникам і представникам місцевої громади: Володимиру Єшкілєву, Марії Микицей, Віктору Вітоняку і багатьом іншим. Впродовж кількох днів ми мали нагоду подискутувати на тему фантастики взагалі та різних аспектів, що її стосуються.

Далі…

Україна. Втеча зі світу фантастики (Сергій Торенко)

Четвер, 7 березня 2013 г.
Рубрика: Колонка
Мітки:
Проглядів: 1407
Підписатися на комментарі по RSS

 

Я считаю, что бегство от действительности – одна из основных функций волшебной сказки, и поскольку я одобрительно отношусь ко всем ее функциям, то, естественно, не согласен с тем жалостливым и презрительным тоном, которым слово "эскейпизм" часто произносят: жизнь за пределами литературной критики не дает для подобного тона никаких оснований.

Дж.Р.Р.Толкін

 

Фантастика [..] - не самодостатній світ, а лише прийом, різновид художньої умовності, що дозволяє акцентувати вагомі філософські проблеми. [Твір] за жанровою специфікою значно ближчий до притчі

З відгуків на «Буквоїді»

 

Колись ми тікали з нашого світу в фантастику. А тепер тікаємо з фантастики. Питання: куди саме?

 Далі…

Етнографічна рецензія на оповідання «Шуліка на вербі»

Четвер, 15 листопада 2012 г.
Рубрика: Колонка
Мітки:
Проглядів: 1523
Підписатися на комментарі по RSS

Василь Пригодюк. Ілюстрація до оповідання «Шуліка на вербі».

Рецензія
на оповідання О. Пандурської «Шуліка на вербі»
к.і.н., м.н.с. відділу «Український етнологічний центр»
Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології
імені М.Т. Рильського НАН України Ю. Буйських

Перед рецензентом було поставлене завдання виявити ту етнографічну основу (в даному випадку міфологічну), на якій базується сюжет заявленої оповіді та оцінити ступінь її відповідності реаліям української традиційної культури.

Центральним образом оповідання О. Пандурської є постать «берегині», істоти жіночої статі, яка виступає духом-охоронцем певного місця, володіє відповідними функціями, має досить обмежений простір існування та підкоряється низці заборон (не мати дітей; не покидати місце, до якого вона прив’язана; не заподіювати шкоди). За сюжетом, «берегиня» порушує ці заборони та перетворюється на вербу, у гілках якої ховається шуліка.

Зазначимо, що створений авторкою образ берегині взагалі не відповідає системі українських традиційних міфологічних вірувань та ширше – етнографічній дійсності. В українській нижчій міфології лексема «берегиня» (від кореня «берег») є локальною назвою відомого міфологічного персонажа «русалки», що була розповсюджена переважно на теренах Середньої Наддніпрянщини, та, порівняно менше – на теренах Волині. Нині ця назва зустрічається вкрай рідко. Вона, відповідно, жодним чином не пов’язана з охоронною чи апотропейною функцією. Русалка за традиційними українськими міфологічними уявленнями бере своє походження від померлої людини, тобто, це, у першу чергу, образ, пов'язаний із культом мертвих та потойбічним світом. Виникнення й популяризація сучасної міфологеми «берегиня» (як «охоронниця», символ жіночності, оберіг сім’ї, роду і т.п.) пов’язані з початком 1990-х рр., коли на тлі потужних соціально-політичних, загальнонаціональних змін стався вибух виникнення низки аматорських, штучних, псевдонаукових та відверто неадекватних публікацій, концепцій та міфів масової свідомості. Однією із них стала ідея українського матріархату, репрезентована концептом чи вже навіть міфологемою «берегиня». Як свідчить відомий український етнолог О. Кісь, винайдення «берегині» було «наслідком творчого переосмислення давньої української мітології письменниками В. Скуратівським та В. Рубаном, які втілили свої народознавчі зацікавлення та патріотичні переконання у науковоподібних художньо-історичних новелах та оповіданнях» (Див. О. Кісь. Жінка в традиційній українській культурі. Львів, 2008. С. 30). Тобто, образ «берегині» як охоронниці (оберегу і т.п.) є штучним та таким, що не відповідає наявним етнографічним матеріалам.

Далі…

Додатки Віталія Кривоноса до відгуку

Вівторок, 13 листопада 2012 г.
Рубрика: Колонка
Мітки:
Проглядів: 1775
Підписатися на комментарі по RSS

Калиновий міст і Тевтонський орден.

***

Додаток №1. Калиновий міст в українській традиції (спеціально для engineer)

Як усім відомо, жодної слов'янської міфології нема і ніколи не було. Бо ніяких слов'ян ніколи не було. Їх німці вигадали (жартую). Відповідно прив'язувати певні міфологічні образи до певної етнічної площини поширення – справа невдячна. Зрештою, ще Кемпбел нам казав (слід за Юнгом), що всі наші міфопоетичні образи є актуалізаціями початкових психічних інстинктів, себто архетипів, спільних для усього людства. І калиновий міст не є винятком.

Так, звичайно, цей образ актуалізується надзвичайно сильно у російській (я би уточнив: північноросійській, ільменській) героїчній традиції, – тобто у билинах. Але! Сюжетно це на загал билини київського циклу, що збереглися на півночі в усній сказительській традиції. А в Україні-Русі не збереглися, і не могли зберегтися, тут після сумних подій кінця ХІІІ століття нічого не збереглося. Чи це свідчить про відсутність місцевої літературно-епічної усної традиції? Ні, не свідчить. Навпаки: образ калинового мосту як межі світів зародився на наших теренах, після чого мігрував на північ.

Далі…