42 фантасти

Підписатися на цю рубрику по RSS

42

 

 Продовжуємо спецпроект «42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше». Фантастика неймовірно багатовимірна, і заплутатися в її різновидах легко, але наша сьогоднішня співрозмовниця ніколи у них не плутається. Про перспективи Young та New Adult розповідає Наталія Матолінець.

 


matolinec

Наталія Матолінець - українська письменниця, Володарка ІІ премії конкурсу «Коронація Слова 2017» у номінації Романи за твір «Гессі», фіналістка номінації «Дитяча книга року BBC-2019» за роман «Академія Аматерасу», авторка двох поетичних збірок. Мандрівниця та любителька кави.


42

 

 Чому саме фантастика стала жанром, з яким ти працюєш? У всьому винен Гаррі Поттер, чи була інша книжка, яка надихнула і полонила уяву?

 Я у team Володаря Перснів. І з дитинства закохана у міфології різних народів. Але насправді особливої історії щодо вибору жанру немає. Читала й читаю багато фентезійного, тому це, звісно, мало свій вплив. Щоразу (гаразд: майже щоразу), коли починаю нову історію, то уява підкидає ідеї для фентезійних історій. Для мене це спроба стоншувати межу між нашою реальністю та чимось неймовірним, а ще – дивитися на актуальні проблеми під іншим кутом зору. Бо хоч я не раз чула думку, що фентезі – це про ескапізм, для мене воно – навпаки про наближення, заглиблення, про зміну оптики, багатошаровість сенсів.

 Фентезі дає дуже багато можливостей. Бо тут можна драйв і пригоду, і магію можна, а разом із тим - говорити про страхи й рани, про відмінності й непримиренності, про відносність чорного та білого. У кожній історії я стараюся кидати собі виклик і братися за нові теми, за проблематику, яка резонує. Експериментую і з атмосферою, динамікою та іншими стильовими деталями тексту. Водночас розумію, що однаково кожен побачить свою історію і в цьому теж є приваба – дозволити читачеві робити, що завгодно: слідкувати за романтичною лінією чи гострими сюжетними поворотами, кайфувати від створеного сеттінгу з його деталями, або занурюватися глибше і віднаходити щось триґерне (болюче, тривожне, ностальгійне чи несказане). А також, фентезі – це нескінченна наснага. Це – задивлятися на світ і зважуватися на більше.

 

Далі…

42

 

 Продовжуємо спецпроект «42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше». Цього тижня ми не такі академічні, але від цього не меньш серйозні, бо говоритимемо про дійсно важливе - життєві принципи. І наша гостя - Ірина Грабовська.

 


hrabovska

Ірина Грабовська - українська письменниця і блогерка, у минулому - журналістка і перекладачка. Писала сценарії для комп'ютерних ігор. Співавторка військового бестселеру - хроніки «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту» (під псевдонімом Анастасія Воронова). Веде блоги, присвячені письменництву, у Facebook і Telegram.


42

 

 У тебе досить «серйозна» робота, і ти співавторка дуже гнітючої книжки «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту», але дебютувала і продовжуєш писати саме у фантастичному жанрі. То фантастика назавжди у твоєму серці, чи ми можемо очікувати на зовсім інші книжки?

 

 Я б не називала «У вогняному кільці» гнітючою книжкою. Нашою метою було зафіксувати перебіг операції і злочини, що чинила Росія і її сателіти проти нашої держави і наших людей, але і показати історію опору, історію мужності, історію взаємодопомоги військових і цивільних. Для мене вона не гнітюча, а піднесена, бо, незважаючи на все, це було недарма – наші війська не дозволили використовувати аеропорт російській авіації, яку б рано чи пізно «відшукали» в шахтах бойовики. Це дань пам’яті усім тим, хто там був і хто не повернувся, це пряма мова про їхній подвиг у цілковитому оточенні.

 

 

Далі…

42

 

 

 Продовжуємо спецпроект «42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше». І сьогодні ми будемо вбивчо серйозні, бо розмовлятимемо із науковцем та письменником в одній особі. Для українського літературного процесу поєднання двох ролей – це і біль, і буденність. Наш сьогоднішній гість – Михайло Назаренко.

 


nazarenko

Михайло Назаренко – перекладач, критик, науковець. Автор не тільки наукових статей, але й письменник-фантаст. Довгий час займається дослідженням англомовного фентезі, пише критичні статті про фантастику із 1998 року. Автор численних коментарів до видань коміксів.


  Фантастику дуже часто сприймають як літературу, що живиться знахідками авторів, що не працюють із фантастичним, та не приносить нічого нового у літературу загалом. Але ж це не так. Ви можете навести приклади того, як саме фантастика породжувала нові форми, прийоми чи техніки у літературі?

 

 Мені здається, ситуація ще складніша. Як не парадоксально, фантастика найбільше дала літературі як такій в ту добу, коли вона ще не існувала як жанр. Ренесансно-барокові утопії та дивовижні подорожі (від Томаса Мора до Сірано де Бержерака), філософська повість епохи Просвітництва (Свіфт, Вольтер), жахи готичної прози та екзотика романтизму і неоромантизму – всі вони заклали підвалини того, що вже у ХХ столітті стане «НФ» і «фентезі». Назвати «Інший світ» Сірано науковою фантастикою – це занадто сміливо (й антиісторично), але ж герой цього роману літав на Місяць на багатоступеневій ракеті й зустрівся там з «прогресором» – мешканцем Сонця, який сприяє прогресу землян і селенітів!

 

nazarenko

 

Далі…

42
 

 Продовжуємо спецпроект «42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше». Відповіді на одвічні питання про життя та всесвіт, звісно, нам у цьому проекті не знайти. Але наблизитися до розуміння самого питання можна спробувати, адже всім відомо, що у правильно сформульованому питанні міститься половина відповіді.

 

 Сьогоднішня розмова із людиною, якій доводиться весь час балансувати та обирати хто він: видавець чи автор. Зустрічайте стриманого та небагатослівного Олексія Жупанського.

 


 
Олексій Жупанський – письменник, перекладач, видавець. Лауреат І ghupanпремії міжнародного літературного конкурсу «Гранослов». З 2007 року - директор видавництва «Видавництво Жупанського». У 2018 році отримав відзнаку Європейської спільноти наукової фантастики в номінації «Найкращий видавець», того ж року його роман «Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек» претендував на нагороду за досягнення в номінації «Найкращій художній твір».

 
Ваше видавництво видає твори, що належать не тільки до класики фантастичного канону, але вже давно є загальносвітовою класикою, такі як зібрання творів Лавкрафта та «1984» Орвелла. Чому для українських читачів важливе знайомство саме із цими творами?

 

 Власне, ці та багато інших книжок, які ми видаємо, складають не лише літературний, а й загальнокультурний базис, без знання якого буде важкувато орієнтуватися у стрімких інформаційних потоках сьогодення. Якщо вже брати до прикладу той самий хрестоматійний «1984» Орвелла, то на сьогодні цей роман не лише не втратив актуальності, а навпаки, його знову починають всі активно цитувати – від політологів, до журналістів, від студентів, до блогерів у соцмережах. Такі поняття, як Старший Брат, постправда, новомова, скасована історія та переписане минуле зараз знову широко використовуються в сучасному інфорпросторі, і нашому суспільству просто необхідно мати першоджерело цих понять – цей безсмертний роман Орвелла про принципи тоталітаризму. Бо, наприклад, без знання конотацій, розуміння звідкіля взявся той Старший Брат і що таке новомова, нам буде важкувато розбиратися сучасному світовому соціокультурному процесі, я вже не кажу про можливість повноцінного діалогу культур тощо.

42
 

Сьогоднішнім матеріалом ми розпочинаємо спецпроект «42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше». Відповіді на одвічні питання про життя та всесвіт, звісно, нам у цьому проекті не знайти. Але наблизитися до розуміння самого питання можна спробувати, адже всім відомо, що у правильно сформульованому питанні міститься половина відповіді.

 

В цей непростий час, коли кожного дня здається, що гірше вже бути не може, життя нас дивує знову і знову. Власне, а що ми про те життя знаємо. А про українську фантастику і тих, хто її творить? Не так багато, щоб скласти повну енциклопедію, тому ми і не намагатимемося цього зробити та не будемо друкувати довгі зарозумілі тексти. А от зібрати трохи інформації для наступних видань можливого путівника, подарувати кілька приємних хвилин тим, хто буде читати ці розмови, цілком можемо. Тому і будемо говорити з нашими героями. A почнемо з Ярини Каторож.

 

 


katorogh
Ярина Каторож – українська письменниця та художниця з міста Винники, що працює в жанрі фентезі. За свій дебютний роман «Алхімія свободи» отримала спецвідзнаку «Українське сучасне фентезі» від письменниць Дари Корній і Тали Владмирової на конкурсі «Коронація слова» у 2015 році. Наступною стала трилогія «Палімпсест», що принесла у 2018 році Ярині нагороду Chrysalis від Європейського товариства наукової фантастики.

 

 

Твоя перша книжка була написана у жанрі фентезі. Можна сказати, що саме фантастика стала «точкою відліку» для тебе як письменниці?
Так, можна. Спершу то була й «точка відліку» для мене, як для читача – я завжди надавала перевагу творам, дія в яких виходить за звичайні, реалістичні рамки; любила казки. «Алхімія свободи» - мій первісток-роман, але рукописи були й раніше. Пробувала писати прозу з дванадцяти років. Тоді за два роки я наклацала на клавіатурі рукопис, що мав зо три сотні сторінок. Він був жахливий і я рада, що світу його не показала. Зі katoroghштампами, ельфами і нелогічними завитками сюжету – але то таки було фентезі. Але ж і писати потрібно вчитись, чи не так? Опісля пробувала створювати оповідання, деякі з них були реалістичними, та такі речі в голові в мене виникають вкрай рідко. І коли почала зароджуватись справді вартісна історія, що полонила думки і творчий час – я навіть не вагалась, в якому жанрі писатиму. Тому «Алхімія свободи» - фентезійна.
Саме відсутність бар’єрів, притаманних реалістичним жанрам, дає мені найбільший приплив натхнення. Побуту й того, що відбувається за правилами, в реальному житті – хоч відбавляй, і писати про це мені не було тоді цікаво.
 

 

То фантастика приваблює тебе несхожістю на реальний світ?

Якщо говорити про візуальну, естетичну складову, то мене, звісно ж, приваблюють атрибути, притаманні фентезі – магія, красиві краєвиди та споруди; можливість бути будівничим міст, які не могли б існувати насправді, та вигадником мов, звичаїв, обрядів, того ж таки побуту, відмінного від справжнього. Фентезі – це цілковита свобода для автора. В цьому – його головна перевага. А ще – велика відповідальність, адже доводиться якісно описувати все, що навигадувала, щоб воно не виглядало по-дурному, захоплювало.

Фантастика насправді дуже прив’язана до того, що відбувається з автором в його цілком прозаїчному житті. Ну, принаймні в мене це так. І тому вважаю, що задум вдався, коли вийшло поєднати якісь вигадані обставини з відчуттями, які можна пізнати насправді. Тут вважаю головною перевагою змістовності жанру те, що можна вигадати свій світ і переконати читача в тому, що він реальний.

Далі…